Тема 1. Сценічна обробка фольклорного матеріалу (частина 1)

План

1.     Народна музика й танець, сценічні їх варіанти.

2.     Ступені стилізації – обробки.

3.     Послідовність в обробці народного оригіналу.

         Аналізуючи історичний шлях розвитку народної хореографії від танцю "для себе" до мистецтва народно-сценічного танцю, ми мусимо пізнати закони, які зумовили обробку народного надбання за вимогами сценічного мистецтва.

         Процеси праці зумовили відповідний ритм. Рухи, пов’язані з ритмом, через гру та імпровізацію, породили танець. Все, що оточувало людину і чим вона жила, стимулювало виникнення обрядів та ритуалів. Народний танець – це літопис народу. В танці відбились географічні, національні та побутові умови, які і розрізняють танці народів між собою.

         Обробляючи фольклорний матеріал, необхідно враховувати особливість оригіналу, аби головне, відмінне від інших, було присутнє в сценічному варіанті твору.

         "Музику створює народ, а ми, композитори, тільки оранжируємо її", – говорив великий російський композитор М.Глінка.

         В своїй роботі балетмейстер повинен використовувати не тільки конкретний фольклорний матеріал, а й творіння суміжних мистецтв (музика, живопис, народно-прикладне мистецтво), які використовувались художниками в своїх творах.

         Творче кредо І.Мойсєєва: "Народ танцює для себе і від того має задоволення. Перенесіть цей танець в такому вигляді на сцену, і ви відчуєте штучність, оскільки втрачено умову суті ("танцюю для себе"). Танець для глядача не може бути копією життєвого танцю. З появою глядача з’являється театр, видовище, а в нього свої закони і свої вимоги".

         Маючи фольклорний матеріал, зібраний в експедиціях, матеріал фільмофондів або виданих записів народних танців, – все це необхідно доповнювати знаннями з інших джерел: коли, де і за яких умов виник цей танець. Не можна розробляти тему без врахування календарної обрядовості та музично-пісенних циклів, пов’язаних народними традиціями (веснянки, гаївки, купальські, обжинкові та весільні пісні, а також колядки та щедрівки).

         Фольклор, як і національну культуру в цілому, потрібно розглядати в постійному розвитку. За вимогами часу мистецтво народного танцю сьогодні не може бути музейним експонатом, бо то може бути цікавим для фахівців. Тому, зберігаючи народну основу – історичну достовірність оригіналу, треба надати цій основі мистецького рівня в сценічній дії за вимогами сьогоднішнього дня. Вимоги високої професійності в сценічній діяльності зумовили три ступені стилізації, тобто обробки фольклорного матеріалу.

"Мистецтво балетмейстера" (Методичний посібник ) А.М. Кривохижа