Тема № 2. Формування танцювальної культури різних народів (частина 2)

КЛАСИЧНИЙ ТАНЕЦЬ

         Система умовних рухів, створених на основі кращих традицій багатьох віків. Класичний танець черпав матеріал з елементів народного танцю, поступово додаючи елементи з придворного етикету. Все це протягом віків вдосконалювалося. Форма класичного танцю – не догма, вона змінюється і продовжує вдосконалюватися. Історичні корені класичного танцю ідуть з 16 століття (італійський, французький театр). З 18 століття класичний танець з’являється в Росії. Першими балетмейстерами та виконавцями були іноземці. Більшість їх була учнями Ж.Ж.Новера. З появою книги "Листи про танець" Ж.Ж.Новера інтерес до класичного танцю зростає. Запрошуються на роботу в Росію міланський балетмейстер К.Блазіс, пізніше – М.Петіпа, які зробили багато для розвитку національного балету, що дожив до наших днів. Народжується своя національна школа класичного танцю. Свої балетмейстери – Л.Іванов та М.Фокін – зробили багато для російської школи класичного танцю.

         НАРОДНО-ХАРАКТЕРНИЙ ТАНЕЦЬ

         У ХIХ столітті термін "характерний" служить визначенням танцю в характері та образі. Він використовувався в інтермедіях для передачі образів простого народу, включав елементи народного танцю та побутові жести. Балетмейстер К.Блазіс назвав його народним. В зв’язку з війною 1812 року в Росії виник інтерес до народного танцю. Процес перетворення народного танцю в характерний – це період розквіту романтичного балету Ф.Тальоні, Ж.Перро, Ш.Дідло. Головним вираженням характерного танцю став гротеск. Образи характерного танцю, створені М.Петіпа та Л.Івановим, зберігали необхідний колорит для вирішення сюжету спектаклю. Балетмейстери та виконавці школи класичного танцю будували характерний танець на класичній основі. Пізніше був створений екзерсис характерного танцю, але виконувався він в суворих рамках класичного танцю. Етапом для розвитку характерного танцю стала творчість М.Фокіна, який на основі виразних засобів характерного танцю створив спектаклі і зумів ствердити принцип симфонізму (Половецькі пляски, Арагонська хота). Пізніше з’явилися балети на народній основі ("Серце гір", "Тарас Бульба", "Кам’яна квітка" та інші).

         ІСТОРИКО-ПОБУТОВИЙ ТАНЕЦЬ

         Танці в балетному спектаклі повинні характеризувати суспільство та час, в якому відбувається дія. Створення танцювальних образів  базується  на матеріалах, взятих з літератури, історії,  підкріплених музейною та художньо-образотворчою вірогідністю епохи. Етикет, костюм, манера спілкування – складові побутової хореографії. Термінологія історико-побутової хореографії – французька (після організації в Парижі Академії танцю). В 16 – 17 століттях побутові танці з’явилися на сцені, вони видозмінювалися, що дало їм можливість дожити до наших днів ("Гавот", "Менует", "Сарабанда", "Романеска" та інші). Весь балет Бетховена "Прометей" побудований на ритмі контр-данса.  У Чайковського в "Сплячій красуні" є менует і "Сарабанда". Історико-побутовий танець, знаходячись у постійному розвитку, досяг удосконалення в сучасній бальній хореографії та спортивному танці. Елементи цього танцю використовують в мюзик-холах та естрадних ревю.

         НАРОДНО-СЦЕНІЧНИЙ ТАНЕЦЬ

         Це – народний танець, який за вимогами професійного рівня виконання вдосконалюється через стилізацію тексту, малюнку, драматургічно вибудовується  як концертний номер. Через аранжувальний або надумано-авторський ступінь стилізації маємо приклади оригінальних народно-сценічних творів як вищої форми народного танцю. Ансамбль імені П.Вірського: "Подоляночка", "Чумацькі радощі", "Запорожці", ансамбль "Ятрань": "Рушничок", "Поворотня", "Колядки".

         ТАНЕЦЬ – ВІЛЬНА ПЛАСТИКА ("МОДЕРН")

         Один з напрямків ХХ століття в США та Німеччині "Модерн" заперечував традиційні форми. Різновид вільного танцю ("Дунканізм", "Модерн"). Загальне для цих течій танцю – це намагання створити нову хореографію. Заперечуючи канони класичного танцю, все ж прийняли деякі технічні засоби класики. Е.Гамільтон з шарфами, пізніше А.Дункан – це проповідь оновленої античності, тобто танець майбутнього, поверненого до природних форм, вільних від театральних умовностей, джерелом наснаги якого була природа. З позицій канонів техніка танцю проста, але дуже емоційна. Більшість послідовників цього напрямку вдосконалювали та стверджували цей танець. Один з кращих представників напрямку "Модерн" – М.Бежар та його всесвітньовідома трупа. Наші співвітчизники Б.Ейфман, В.Михайловський плідно працюють у цьому напрямку. З появою джазу з’являються нові балетні форми мюзик-хола, естрадного ревю. Сучасні музичні форми орієнтують багатьох балетмейстерів на симфонізацію танцю.

         Лекції № 1 та № 2 підкріплюються переглядом відеоматеріалів, які доповнюють викладене прикладами.

"Мистецтво балетмейстера" (Методичний посібник ) А.М. Кривохижа