Партнери

Календар

«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 

Опитування

Чи подобається вам оновлена версія сайту?

Облако тегов

earth song, анюта, в гостях у казки, вікторія, кіровоград, київ, лещенко, майдан, майданс, мистецтво, надія, пролісок, росінка, танець, форсаж, хореографія, час пік

Тема № 2. Формування танцювальної культури різних народів

План

1.    Виникнення і розвиток хореографічного мистецтва.

2.    Формування української хореографії.

3.    Балетні вистави та національний музично-драматичний театр.

4.    Напрямки хореографії.

 

 

         Поняття "хореографія" (від грецької: “хор” – колективне виконання, “графія” – пишу, зображую). Основою хореографії є народний танець. Танець – особливий вид художньої діяльності, який виражає людські почуття, думки, взаємовідносини та відношення до дійсності за допомогою усвідомлених, емоційних, художньо-образних рухів, жестів та поз в логічній послідовності та композиційній завершеності. Народний танець – результат, продукт народної творчості. Він повинен прижитися в народі і носити в собі риси цього народу. Народний танець – одне із старовинних мистецтв. В стародавньому Китаї вже у двотисячному році до н.е. трапляються ієрогліфи "У" (танець), "ЮЕ" (музика). В Китаї в період Чжоу (722 – 481 р. до н.е.) зароджуються канони танцювальних рухів. Танцем передавали історичні події. Створюється музична палата, до якої входять, крім музикантів, і артисти балету. За час розквіту хореографічного мистецтва (618 – 907 р.н.е.) Китай впливає на мистецтво танцю Індії.

         В Індії перші згадки про танець трапляються у збірнику релігійних гімнів "Ригваде" (11 – 10 ст. до н.е.). При дворах монархів створювалися професійні групи. Теоретичне обгрунтування танець одержав у другій половині першого століття до н.е.

         Найбільш стародавній трактат, який зберігся до наших днів, – це трактат "Наука про театр" (Греція). В Греції впродовж 4-ох віків турецького ярма загальмувався розвиток танцю, тому професійне мистецтво танцю з’явилося пізніше. Європейський балет зародився в Італії завдяки багатим традиціям  танцю та пантоміми. В 14-ому столітті при дворах королів та вельмож великий розвиток мали бальні танці. Перші підручники з танцю – "Про мистецтво танцювати та водити хороводи" – створив Домініко де Пьяченца.

         В Єгипті в глибоку давнину танцювальне мистецтво було представлене в храмових та побутових святах. У часи середньовіччя танець почав набувати розважального характеру (від ритуалу до побутового видовища) у весільних обрядах, а потім танець залучається до театру.

         У слов’янських народів танець розвивався від хороводу як сюжетного початку народного танцю до скоморохів, потім – вертеп, балаган, як прообраз майбутнього театру. Після реформаторської діяльності Новера продовжувачами його реформ в Росії були Карло Блазіс, Маріус Петіпа, Лев Іванов, Михайло Фокін, які поруч з класичним танцем розвивали і танець характерний, що стимулювало розвиток народного танцю. Першим українським вченим, який безпосередньо наблизився до народної хореографії, був П.Чубинський. Він вперше запропонував власний метод запису танців, який став основою з наступними відповідними уточненнями сучасної описової системи. В.Шухевич у своїй праці "Гуцульщина" вперше подав характеристику хореографії гуцульских танців та манеру їх виконання. В.Гнатюк у 1909 році видає у Львові збірку "Гаївки", в якій уже пропонує записи хороводів. Музичний діяч та хореограф В.Верховинець розкрив красу українського танцю завдяки запису цілого ряду рухів (42). Його книга "Теорія українського народного танцю" – гідний внесок у розбудову народного хореографічного мистецтва України. Учень В.Верховинця В.Авраменко багато зробив для популяризації української хореографії у Франції, США та Канаді. "Гуцульські танці" Р.Герасимчука, видані у 1939 році у Львові, одна з кращих робіт того часу.

         В Києві з’явилось знамените тріо виконавців народних танців "ОрБєлБол" – Орлик, Бєлов, Болденко. Появляються українські драмтеатри, які мали свої групи виконавців народних танців. До них можна віднести групу віртуозів українського народного танцю "Козаки" під керівництвом Миколи Соболя. На початку 30-х років в Київському театрі опери та балету П.Вірським та М.Болотовим при балетній трупі театру створено групу виконавців народного танцю, яка успішно виступила на міжнародному фестивалі в Англії. Після всесоюзного огляду художньої самодіяльності у 1936 р., у наступному 1937 році створюється Ансамбль танцю СРСР під керівництвом Ігоря Моісеєва. В цьому ж 1937 році Павлом Вірським та М.Болотовим організовується Ансамбль народного танцю України.

         Танцювальна культура різних народів розвивалася нерозривно з індивідуальними особливостями кожного народу. Спостерігається багато спорідненого у слов’янських народів, народів Кавказу та Середньої Азії, де в силу сусідства, спільності інтересів та вірування відбувалося взаємозбагачення національних культур.

         Для Росії, України і Білорусії основою та початком народного танцю були хороводи, які виконувалися під супровід пісні. Текст пісні зумовлював малюнок та розкривав її сюжет, ілюструючи дію та дійових осіб. Хороводи ділилися на трудові та побутові, а за малюнком – на кругові, лінійні та інші. Побутові танці Росії, України та Білорусії мають спільне в кадрилях, польках, оскільки ці танці були прийняті від інших народів. Типові танці для Росії - перепляс, ігрові танці "Гусачок", "Чиж", "Шина", "Тімоня" та інші. В Україні, крім відомих хороводів – "Воротар", "Король", "Вербова кладочка", "Кривий танець", "Марина" та інші, велике розмаїття спостерігається в побутових танцях ("Гопаки", "Козачки", "Метелиці", "Гуцулки", "Коломийки"), сюжетні танці ("Шевчики", "Ковалі", "Косарі", "Лісоруби"). До героїчних та обрядових танців відносяться "Аркан", "Весільний", "Решето". В Білорусії – хороводи "Перепілочка", "Зозулька" та інші, побутові танці – "Лявониха", "Крижачок", "Качан" та декілька інших.

         Молдова має свою систему національної хореографії:

а) хори (повільні та швидкі); б) сирби; в) бетути (чоловічі танці); г)побутові танці (Кадрілул, Болгаряска, Русяска, Молдавеняска), а також танці гагаузів.

         Танець народів Кавказу має багато спільного в малюнку та самій лексиці. Спільність традицій позначилася на розвитку жіночого танцю – ліричного, м’якого, тоді як чоловічі танці Кавказу мають войовничий характер. Тільки у весільних танцях допускається спільне виконання танцю чоловіків та жінок.

         Танці середньоазіатських народів мають свої особливості жіночого танцю, який веде свій початок від гаремного танцю, тоді як у чоловічому танці простежується войовничість. В кожній республіці колишнього Союзу були створені ансамблі танцю, національні театри і свої балетні трупи. Національні кадри готувалися у Москві та Ленінграді. Пізніше з’явилися свої школи.

         Бурхливий розвиток національної культури в рамках тодішньої ідеології відбився в танцювальній культурі сусідніх країн. З’явилися державні ансамблі пісні та танцю Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Югославії, Угорщини, Румунії. Гастролі провідних колективів І.Моісєєва, П.Вірського, "Берізки", ансамблю танцю Грузії стимулювали розвиток подібних колективів у всьому світі.

         Сучасна хореографія чітко утвердилась за  такими  напрямками:

скачать dle 10.3фильмы бесплатно
Вернуться назад »
  • Автор: maxim
  • Просмотров: 5452
  • Комментариев: 0
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.