Партнери

Календар

«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 

Опитування

Чи подобається вам оновлена версія сайту?

Облако тегов

earth song, анюта, в гостях у казки, вікторія, кіровоград, київ, лещенко, майдан, майданс, мистецтво, надія, пролісок, росінка, танець, форсаж, хореографія, час пік

Тема №1. Мистецтво і його роль в житті суспільства (Частина 2)

 

 

Ще з глибокої давнини церква сприяла об’єднанню багатьох мистецтв, їх становленню та розвитку. Кращі зодчі будували храми, талановиті художники та скульптори оформлювали їх, відомі композитори писали музику для кращих виконавців. Сама віра, очевидно, була апофеозом великого синтезу мистецтв. В стародавньому світі широке розповсюдження набув церковний театр. З початку 11 століття під час богослужіння (літургії) розігрувались найбільш драматичні епізоди із Святого Писання. Ці вистави називалися літургійними драмами, для яких на сценічному майданчику розміщалися всі лаштунки (декорації), необхідні для п’єси. Подальший розвиток церковного театру сприяв появі "містерій" – найбільш масового середньовічного театрального дійства.  Ставили "містерії" вже не духовенство, а городяни. На площі влаштовувались будиночки, які зображували палаци, тюрми, храми, рай, через пащу чудовиська – пекло, два дерева зображували ліс, басейн зображував море. Під час вистави актори переходили із будиночка в будиночок, що означало зміну місця дії.

         Однією з вершин розвитку античного мистецтва вважається давньогрецький театр. В галузі драматургії, акторського мистецтва, поезії, музики та декоративного мистецтва греки залишили немало великих творінь: постановки "Лісістрати" Арістофана, "Царя Едіпа" Софокла, "Медеї" Евріпіда трапляються і на сучасних сценах. Театральні вистави ставилися на відкритому повітрі. Грецькі театри в Афінах, Єпідаврії, Пергамі вміщували до 20 тисяч глядачів.  Уявіть собі театр 5-4 століття до н.е.: глядачі займали місця на мармурових плитах в гігантському амфітеатрі та спрямовували свою увагу вниз, на "орхестру" (круглий майданчик), на якому розміщувався хор. Будова, яка прилягала до сцени, де переодягалися виконавці, передньою стороною – "проскеній" – зображала фасад палацу, який використовувався як декорація. Актори з’являлися на "котурнах" (спеціальних підставках для ніг), в яскравому одязі. Колір костюма мав символічне значення: червоний - герой або володар, синій - раби, жовтогарячий - молодість, чорний колір говорив про злі помисли. Використовувались маски, які виражали радість, гнів, кохання, горе і таке інше, змінювалися акторами в процесі виступу. Дія розігрувалася при яскравому денному освітленні. Якщо по ходу п’єси передбачалася ніч, один із акторів виходив з ліхтарем. Вистава тривала цілий день і для відпочинку акторів драми виходили танцювальні групи як розважальні епізоди.

         Умовність хореографічного мистецтва - це шлях до правди, до художнього пізнання через асоціативне сприйняття, формуючи духовне багатство особистості. Жан Жорж Новер писав у своїх листах: "Театр - це школа вдачі, балет - член родини мистецтв - повинен мати пізнавальне та  виховне значення подібно до літератури драми та музики."

         Паралельно з танцем розвивається пантоміма як складова частина театральної дії. З’являються нові форми професійної її діяльності: в Англії - міми, у нас - скоморохи, а в Італії - маскаради.  Створюються трактати придворних розваг (XVI – XVII століття). Дослідження єгипетських пірамід, скіфських могил, музейні експозиції та виставки скіфського золота та золота єгипетських фараонів викликають великий інтерес значної аудиторії глядачів. Очевидно, пізнавальний момент був та залишається дійовим початком в оцінці цінностей. Шедеври живопису, скульптури та інші предмети старовини, які зберігаються в Луврі (Франція), музеї Ватікану, картинні галереї Італії, Іспанії, Франції, Голландії та інші дають можливість людям всього світу побачити та  оцінити діяння рук людських. Церква та володарі держав, зібравши та зберігши оті цінності для людства, уже варті пошани, якби вони крім цього нічого більше не зробили.

         Говорячи про мистецтво в загальнолюдських масштабах, необхідно згадати про людей, імена яких є суттю мистецтва: Мікеланджело – архітектор, скульптор, художник, поет; Моцарт – композитор, музикант, диригент, у 35 років – 600 музичних творів. Як Глюк у музиці, Ж.Новер реформує балет в самостійне мистецтво. Він зняв маски, громіздкі балетні костюми, вивів на сцену людину з її почуттями та думками. Міфологія, поезія, живопис, маючи не менш давню історію та досвід, лягли в основу театральної дії як суть осмислення самої природи, через почуття, емоції та правду життя. Ж.Ж.Новер: "Живопис це застигла пантоміма, балет - жива пантоміма. Перша хвилює відображенням природи, друга виражає її. Живопис підкоряється законам пропорцій, контрастів і гармонії, ті ж самі закони і в танці. Те, що мальовниче в живописі, мальовниче і в танці. Ці два мистецтва не користуються словом, але вираз обличчя, дія рук і виразні пози – це і є мова в живописі і в танці." "Орнамент – це мистецтво виразності фігур і узорів, багатство гри ліній і фарб. Побудова його у просторі – це є ілюзія призупинення художником динаміки руху, який має знову розпочатися."

         Правда костюма, художнє оформлення (декорації) та музичне рішення балетних вистав заявило про свою самостійність, як нове мистецтво танцю. Продовжувачі реформ у Росії – Карло Блазіс, Маріус Петіпа, Лев Іванов, Михайло Фокін утвердили в використанні театром крім чистої класики характерний та історично-побутовий танець, а також пантоміму. Професійне мистецтво народного танцю в Україні бере початок від скоморохів, які вже тоді мали свої амплуа (акробати, співаки, танцюристи, музиканти). Коли йдеться про культуру того чи іншого народу, доводиться враховувати не лише безпосередні його культурні досягнення, а й спадщину, яку він успадкував від своїх етнічних попередників, з яких утворився і сам  народ. Це стосується культури всіх народів, в тому числі – і українського народу. Специфіка життя давніх східнослов’янських племен древлян, дреговичів, кривичів, в’ятичів, сіверян, волинян, білих хорватів, бужан та інших  слугували за основу самобутнього, оригінального хореографічного мистецтва українського народу.

         З прийняттям християнства візантійська принцеса Анна прибула в Київ із своєю трупою виконавців. Вдосконалюється національне мистецтво, з’являється "вертеп" (ляльковий театр), ярмаркові балагани.  Успіхи російського театру стимулювали становлення українського театру. У 1818 році в Полтаві зусиллями І.Котляревського з’явилася театральна група з виставою "Наталка Полтавка". У 1882 році в Єлисаветграді М.Кропивницький створює перший професійний музично-драматичний театр в Україні. Ведучі актори театру, роз’їхавшись, створили свої театри в містах Києві, Харкові, Львові. З’являються свої національні кадри режисерів та балетмейстерів. Український балет своїми джерелами сягає  в  народно-хореографічну  творчість 17-18 століть, інтермедії шкільного театру. Перші професійні балетні спектаклі відбулися у Харкові в 1780 році. Тут почала діяти балетна трупа у складі 20 чоловік під керівництвом П.Іваницького з елементами українського танцю. У 1801 році трупа Д.Ширая показала в Києві балет "Венера і Адоніс", а з 1805 року до 1809 ця трупа в кількості 40 чоловік постійно давала спектаклі в Київському міському театрі. У 1816 році балетна трупа І.Штейна виступала в Харкові, Києві, Одесі.

З’явилися національні спектаклі: "Наталка Полтавка", "Запорожець за Дунаєм", пізніше балети "Лісова пісня", "Лілея", "Тіні забутих предків" та інші. Український народно-сценічний танець досяг світового рівня завдяки талантові та плідній праці наших провідних хореографів та виконавців.

 

 "Мистецтво балетмейстера" (Методичний посібник ) А.М. Кривохижа

 

скачать dle 10.3фильмы бесплатно
Вернуться назад »
  • Автор: maxim
  • Просмотров: 5485
  • Комментариев: 0