Танцювальне мистецтво

України

Одне з найпочесніших місць у хореографічному мистецтві належить Україні. Широка популярність української народної хореографії пояснюється багатством танцювальних барв, якими володіє український народ. Гумор і щирість, завзяття, життєрадісність, наявність у танці соковитих побутових рис і особливостей — все це характерно для народної хореографії України. Багато народних танців, що зародились у сиву давнину, пройшли випробування часом і збереглися до наших днів. Серед них можна відзначати хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, а також сюжетні танці.

Одним із найдавніших видів народного танцювального мистецтва є хоровод. Колись виконання їх пов'язувалося з обрядовими діями. Хороводи водили під час зустрічі весни, ними відзначали початок літа, зустрічали Новий рік.

З хороводів найбільшого поширення набули веснянки та гаївки. Сьогодні вони втратили своє значення і міцно увійшли в репертуар танцювальних колективів, особливо дитячих. Нагадаємо такі популярні хороводні пісні як “А ми просо сіяли”, “Мак”, “Перепілка”, “Заїнька”, “А вже весна” та багато інших.

Від хороводів беруть свій початок численні народні танці.

Українська народна хореографія втілює історичні риси народного характеру, якому притаманні волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, гострий гумор, нестримна веселість тощо.

“Гопак”. Назва цього танцю пішла від вигуку “Гоп”, яким звичайно закінчується виконання танцю. Народний гопак був у своїй народній основі імпровізаційним танцем, який спочатку виконували лише хлопці, а згодом почали в ньому брати участь і дівчата.

У танці широко використовуються різноманітні стрибки, присядки, примхливі кружляння. Рухи танцюристи намагаються виконувати якнайкраще, нібито змагаючись один з одним. У цьому відношенні гопак, до деякої міри, нагадує російський перепляс, хоч характери їх цілком різняться.

Відомо чимало сценічних обробок гопака. Всі вони складаються з окремих танцювальних фігур, які підпорядковані тому, щоб відобразити в рухах спритність, мужність, силу та героїку танцю.

Гопаки зустрічаються в ряді опер та балетів. Відомі гопаки в операх М.Мусоргського (“Сорочинський ярмарок”), П.Чайковського (“Мазепа”), М.Римського-Корсакова (“Майська ніч”), С.Гулака-Артемовського (“Запорожець за Дунаєм”). Так само гопаки зустрічаються у балетних творах зокрема в “Конику-горобоконику” Ц.Пуні, “Тарасі Бульбі” В. Соловйова-Сєдого, “Гаяне” А. Хачатуряна, “Марусі Богуславці” А. Свєчнікова тощо.

“Козачки”, на відміну від гопаків, мають дуже швидкий темп. Проте в них, як і в гопаках, спостерігається змагання між окремими танцюристами. Іноді швидкій частині козачка передує повільна — своєрідний ліричний вступ, який лише підкреслює запальний характер танцю.

На відміну від гопака, який мав імпровізаційну структуру, козачок має чітку, встановлену давніми традиціями, послідовність чергування окремих фігур.

Раніше козачок виконував один виконавець — хлопець, або пара — хлопець і дівчина. Тепер це один з масових танців, в якому основна роль належить жіночий групі.

Мелодії козачків пройняті оптимізмом, граціозністю, щирою веселістю, характерними для українського юнацтва.

“Метелиця”. Активні динамічні рухи цього танцю з швидкою зміною фігур ніби відтворюють хуртовину. Хореографія “Метелиці” свідчить про зв'язки з хороводами. Раніше "Метелиця" виконувалась у супроводі пісні. Серед численних пісень цього роду найбільш відома:

Ой, на дворі метелиця,

Чому старий не жениться.

Ой, ніколи не жениться,

Бо нікому журитися ...

Потім пісню стали супроводжувати музикою, нерідко “троїстою”. Саме таку метелицю з інструментальним супроводом ввів у свою п'єсу “Ой, не ходи, Грицю” М.П.Старицький.

У наші дні “Метелицю” виконують переважно з інструментальним супроводом. У зв'язку з цим в її мелодії з'явилися деякі ритмічні та інтонаційні зміни, завдяки яким ідейно-емоціональний зміст танцю розкривається значно глибше, а сам танець стає більш яскравим і мальовничим.

“Коломийка”. Коломийка, на відміну від інших танців до останнього часу побутує в народі як пісня (типу частівок), інструментальна п'єса і танець, причому майже завжди типи коломийок об'єднують в одне ціле, тобто хор співає коломийки у супроводі оркестру і одночасно виконується танець. Це, так би мовити, своєрідний зразок народного синтетичного мистецтва.

Коломийка – танець має значну кількість різнобарвних танцювальних рухів, вона відзначається барвистістю хореографічного малюнка і жвавим темпом виконання.

Сюжетні танці. Цей жанр українського народного танцювального мистецтва розвинувся пізніше хороводного, бо відображення хореографічними засобами конкретних явищ з життя або природи стало можливим лише тоді, коли танцювальне мистецтво досягло більш високого ступеня свого розвитку.

Назва сюжетного танцю визначається його змістом, а характер і послідовність фігур чітко розкривають розвиток сюжетної лінії.

Сюжетні танці мають широку і різноманітну тематику, яку можна розподілити на окремі групи. До групи праці, наприклад, відносяться танці “Шевчик”, “Коваль”, “Косар”, “Лісоруби”, “Льон” тощо; до групи народного побуту — “Катерина”, “Волинянка”, “Горлиця”; до народної героїки — “Опришки”, “Аркан”; до групи окремих явищ природи можна віднести танці: “Гонивітер”, “Зіронька”, “Віз” тощо; до групи танців, які відображають повадки та звички птахів і тварин, слід віднести таки танці як “Гусак”, “Козлик”, “Бичок” тощо.

З історії козацького танцю

 та його впливу на розвиток українських народних танців

Одним із давніх танців на Україні був гопак. Словники пояснюють це слово як плигати, скакати, бити, ушкварити.

В народних піснях та приспівках XVII ст., а в бурлесках та сатиричних віршах XVIII століть рух гопака описується як складова частина танцю козака, як то голубці, гайдуки, вихиляси. Усі вони перейшли до категорії рухів у танці козака.

Новий танець окремої новоутвореної суспільної верстви більше відповідав вимогам часу, був більш сучасним, складнішим, привабливішим, модним. Його виконували змагаючись дві особи. Один козак танцюючи міг змагатись з музикантом, та перед громадою товаришів демонструвати свої виняткові виконавські можливості.

Перших змін зазнає козацький танець, коли партнеркою чоловікові стає жінка. Вона, як свідчать етнографи, надала цьому дикому танцю шляхетності, грації та елегантності. Наслідували запорожців городові козаки та сільське парубоцтво. Всі хотіли танцювати так як запорожці, але їм не вистачало ні вправності, ні сили, ні характеру.

Козацькі танці виконувались не лише для особистого задоволення та розваги. Вони мали значний елемент професіоналізму та вишколення. Опріч емоціональної наснаги танці запорожців мали розвинену танцювальну лексику з рухів, які увійшли до “козака” від ранніх танців-рухів, але ж і особливість танцю “козак”, його імпровізаційний характер сприяли придумуванню нових зовсім незнаних рухів та комбінацій з них — колінець та фігур.

Козаки в своєму середовищі створили ряд танцювальних звичаїв, які розповсюджувались серед громад сільської та міської молоді – парубоцтва. Повернувшись з походу, козак, маючи на руках певну суму грошей або якісь інші речі, не жалів їх і щедро платив музикантам, які днями валкою ходили за ним і грали до танців. Змагальний характер запорозьких танців сприяв також і такому звичаю як танці “на закладу” — хто кого перетанцює. Звичайно, хто програє той платить. Такі танці побутували і по селах та містечках серед парубків. Яскраві описи таких танців залишив нам український актор та драматург Марко Кропивницький.

Сільська та міська молодь танцювала в ті часи побутові танці парами по колу. Хлопець з дівчиною або дівчина з дівчиною. Запорозькі або козацькі танці в кінці XII – XVIII ст. були дуже поширеними, але не були оригінальними козацькими. Вже тоді були своєрідні варіанти побутового “козака”. Рухи козацького танцю пристосовувались до танців в парі і виглядали на манер існуючих розважальних танців. Особливою популярністю користувалась друга частина “козака” — швидка, моторна музика, її називали козачком (здрібніла форма від слова козак). Із захопленням танцювали під цю музику дівчата, узявшись за плечі або поклавши руки на талію одна одній. Танцюючи, вони крутилися або перекручувалися, злегка тримаючись за руки, якщо з дівчатами танцювали хлопці, то вони не тримались з дівчатами за руки, а виконували окремі рухи притаманні танцю “козак”, били тропака, сідали гайдука, витинали голубці.

У цих запорозьких танцях не було ні героїчного забарвлення, ні досконало вироблених танцювальних комбінацій – колінець і, звичайно, не було самого головного — козацького характеру.

Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 р. Катерина II своїм указом скасувала не тільки Січ, але і саму назву “запорозьких козаків”. Цей указ ніколи не був відмінений. Козацтво розпорошилось по селах та містечках, частина втекла за Дунай, а багато почало займатись промислом та чумацтвом. Серед чумацтва, життя якого до певної міри нагадувало козацьке, найдовше зберігся оригінальний танець “козак”, аж до часів, коли його на початку XIX ст. зафіксували етнографи. Найчастіше вони на базарах та ярмарках, танцюючи “доказували” один одному свій хист та козацьку вдачу.