Хореографія інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі. 

Хореографічне мистецтво – це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю. 

Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого ство­рюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом. 

Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову. 

При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв'язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва. 

Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії відсилають нас до глибокої давнини, коли у доісторичну добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала своє продовження і розвиток у культурах Стародавніх Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище. 

Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу – заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація певною мірою стала основою для відомого роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»). 

Процес відновлення мистецтва хореографії пов'язаний з добою Відродження, але справжній його розвій починається у XVII ст., ко­ли у Франції було створено Королівську академію танцю (1661).