Партнери

Календар

«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 

Опитування

Чи подобається вам оновлена версія сайту?

Облако тегов

earth song, анюта, в гостях у казки, вікторія, кіровоград, київ, лещенко, майдан, майданс, мистецтво, надія, пролісок, росінка, танець, форсаж, хореографія, час пік

Народно-сценічний танець та його основи

 

Народно-сценічний танець, джерелом якого є народна творчість, пройшов довгий і складний шлях розвитку. Першоджерелом танцю були різноманітні рухи, жести, що пов’язувались з трудовими процесами, спостереженнями людини над природою, враженнями від навколишнього світу.

На формування тієї чи іншої танцювальної культури дуже впливали умови життя і побут народу.

З давніх примітивних форм танцю, які видозмінювались протягом тривалого часу, піддавшись художньому узагальненню, виникла одна з найбільш поетичних і ,разом з тим, найпростіших форм танцю - хороводи.

З часом хороводи трансформувались у побутовий і сюжетно-ілюстративний танець. А на їх основі виникли і утвердились український класичний балет і сучасний сюжетний народно-сценічний танець.

Народно-сценічний танець – це не тільки твір народної хореографії, що зазнав певної художньої обробки і виконується зі сцени, але й заново створений балетмейстером-постановником, або творчою групою професіоналів чи самодіяльного колективу, новий танець, що нерідко поєднує в собі ознаки й властивості кількох жанрів.

Сприйняття танцю глядачем –- суттєвий фактор для народно-сценічної хореографії.

Переважна більшість творів саме цього жанру – сюжетні композиції, де за незначний відрізок часу балетмейстер відтворює якісь явища, події, підказані самим життям. Тематична своєрідність і оригінальність, різноманітність вирішення цих тем засобами танцювального мистецтва, виразність національного колориту та ін. – усе це риси, притаманні народно-сценічному сюжетному танцю.

Герой у народному танці подається не в послідовних драматичних ситуаціях, з яких складається еволюція образу, а в якомусь одному прояві, в його певних конкретних переживаннях. Це зумовлює і засоби виразності хореографії.

Лексика народного танцю лаконічна, напружена і у кожній структурній частці вагома; крім того вона має яскраво виражений національний колорит. Глядач без спеціальної підготовки може визначити, надбанням якого народу є той чи інший танець.

Кожна національна хореографічна культура відзначається певним комплексом рухів і своєрідною специфічною манерою їх виконання («бігунці», кроки, біги у кожного народу виконуються по різному).

В балетах же використовуються узагальнені пластичні елементи.

Українській танцювальній чоловічій лексиці притаманні характерні ознаки elevation (підняття) – природний дар танцівника до стрибків, зльотів та віртуозність низових рухів (присядок, повзунців, закладок ).

Грузинському чоловічому танцю властиві рухи на пальцях («ціртелебі»), на колінах («мухлітелебі»), стрибки («хтомебі»).

Стрімкі українські жіночі рухи типу «бігунців» та російські «ходи-біги» зовсім не схожі на просування в жіночих танцях: грузинському – «свла», азербайджанському – «хирдалик», узбецькому – «гюль-оін», вірменському – «двель».

Навіть  манера виконання рухів з подібними структурними  основами (деякі з перерахованих рухів в якійсь мірі схожі на перемінний крок) у кожного народу своєрідна («бігунець» в українському «гопаку» та в болгарських танцях не схожі).

Народна танцювальна лексика не обтяжена канонічними нормами класичної школи в положеннях голови, кистей рук, а також поз при виконанні турів піруетів, хоч принцип обертання єдиний.

Реформатор балету Ж.Новерр (1727 - 1810) вважав, що вдихнути життя у канонічно-застигле мистецтво класичного балету може тільки народне мистецтво. Починаючи з Ж.Новерра, термін «характерний танець» використовується для визначення сценічної обробки народних танців у балетних виставах.

Класична балетна лексика збагачується, вбираючи весь час в себе елементи народного танцю.

(Термін «характерний танець» походить з колишніх побутових комедійних сценок – entrée (фр. - вихід вступ), в яких розкривався, доповнювався той чи інший образ, характер; звідси і danñe de caractère, тобто танець в образі, характері ).

Органічне поєднання в цих сатиричних, пародійних, гротескових, комедійних виступах елементів акробатики, танцю, поетичного слова і, звичайно, специфічних, характерних особливостей comedia-dellarte (іт.-комедія масок), а до того ж сюжетна цілеспрямованість та виконавська майстерність акторів дали поштовх до створення нового хореографічного різновиду – danñe de caractère - прородича сучасного характерного танцю.

До М.Фокіна (1880 - 1942 ) та О.Горського (1871 - 1924) характерний танець не був повязаний з драматургічною дією балету. Вони ж надали йому у своїх виставах ідейно-смислового навантаження («Половецькі танці» О.Бородіна, «Арагонська хота» М.Глінки, «Шахерезада» М.Римського-Корсакова, «Ісламей» М.Балакірєва, «Степан Разін» О.Глазунова).

На сьогодні характерний танець – це академічна форма окремих національних танців, створених від поєднання народного танцю з високою професіональною технікою класичного танцю.

До характерних танців належать і традиційні танці, що несуть характерні риси (матроські танці, танці, що імітують повадки звірів та птахів).

Отже хореографічний синтез не зводиться до механічного поєднання рухів і в цілому хореографічних видів – це складний творчій процес, зумовлений змінами в культурному житті та побуті народу. Розвиток класичного, характерного та народно-сценічного танцю – яскравий доказ цьому.

Основою народносценічної хореографії, як і взагалі танцювального мистецтва, є танцювальний рух, осмислення його, пластична виразність, темп, ритм тощо.

Вивчаючи танці різних народів, їхній стиль та манеру виконання, студент набуває знань необхідних для творчого сприйняття і емоційного відтворення художніх образів. Майстерність виконання рухів багато в чому залежить від відточеності їх та напрацювання.

Курс народно-сценічного танцю допомагає розвивати танцюриста фізично, прищеплює вміння координувати рухи всіх частин тіла, виховує витривалість і техніку правильного дихання. Удосконалюючи свої технічні можливості студент опановує стилістику народної хореографії, її національні особливості, манеру виховання. З перших занять крім напрацювання віртуозної виконавської техніки, пластичності, сили, шляхетності – у студента розвиваються смаки, внутрішні художні почуття виконавця, заохочення до творчості.

 

"Основи народно-сценічного танцю" (конспекти лекцій) В.С.Босий

 

скачать dle 10.3фильмы бесплатно
Вернуться назад »
  • Автор: maxim
  • Просмотров: 11205
  • Комментариев: 0
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.