Партнери

Календар

«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 

Опитування

Чи подобається вам оновлена версія сайту?

Облако тегов

earth song, анюта, в гостях у казки, вікторія, кіровоград, київ, лещенко, майдан, майданс, мистецтво, надія, пролісок, росінка, танець, форсаж, хореографія, час пік

Народно-сценічний танець


(з історії виникнення та розвитку )

 

Балетне мистецтво Росії та фольклорна спадщина

 

На початку ХІХ ст. в Росії відзначається великий інтерес до російської пляски. Підйом патріотичних почуттів під час війни 1812 року викликає до життя багаточисельні російські танці в операх та балетах, та вистави-дивертисменти ( «Семік, або Гуляння в Марїній рощі»). Поряд з російськими плясками в них фігурують танці інших народів - польські, угорські, татарські, танці черкесів (мазурка та краковяк в «Івані Сусаніні», лезгінка  в «Руслані і Людмилі»  М.Глінки.

Ніколи раніше так багато не подорожували, як у ту пору. Ніколи романісти стільки не писали про подорожні враження, як тепер про ігри та танці народів (П.Меріме - цикл «Пісень  західних словян» ).

Балет також намагається черпати із багатої спадщини  фольклору. Починаючи з 1830 року, хвиля національного танцю все потужнішим потоком вихлюпнулась на сцену. Цьому немало сприяв і розвиток бального танцю. Те, що не потрапляє до театру безпосередньо, приходить туди раніше чи пізніше із бальних залів  аристократичних кварталів Парижа. Національні танці вставляються до комедій, водевілів, мелодрам, опер. Громадські події підсилюють і поглиблюють цікавість до танців інших народів (повстання в Польші 1831р., в Угорщині - 1848р.)

Національний танець приходить на допомогу романтичному балету. І перша героїня романтичного балету Марія Тальйоні має вже 5 вистав з характерними танцями. Тут тірольські, німецькі, шотландські, індуські, польські, циганські, іспанські, неаполітанські танці та мазурки.

Суперниця М.Тальйоні  Фанні Еслер робить більш рішучий крок до створення характерного танцю. Танець Еслер  у відношенні техніки стояв на вершині хореографічних засобів епохи.

«Емансипація» характерного танцю почалась з рук, голови, корпусу. Характерний танець складається на класичній основі. До балету впроваджуються й постійно поширюються національні рухи. В цей період не тільки у Франції, але й у всій Європі, включно до Росії уже розцвів характерний танець, що був сценічним відтворенням народного танцю.

Кочове життя більшості великих майстрів балету, що не гребували провінціальними театрами, примушує їх працювати на місцевого реципієнта, враховуючи його патріотичні інтереси і смак. В таких умовах проходить діяльність балетмейстера Сен-Леона. Його творчість визначає другий етап еволюції характерного танцю.

Італійські танці, танці балканських словян, угорські танці в їх різновидах, іспанські танці - все це введено до балетного побуту Сен-Леоном. Крім того, він допускає характерний танець не тільки у вигляді окремих номерів, але й працює над  введенням сюжетного змісту до окремих номерів. Характерний танець Сен-Леона ігровий і національний («Горбоконик» - уральська пляска, 2 варіанти мазурки  1856 року.)

Характерні танці у М.Петіпа та Л.Іванова поповнюються новими варіантами і створюється розділ французьких танців. Разом з тим, Петіпа та Іванов, намагаючись наблизитися до «монументального балетного» стилю, збільшують кількість виконавців характерного танцю, що тепер виконуються десятками танцюристів.

Великим досягненням доби, справжнім шедевром класики була постановка Л.Івановим другої рапсодії Ф.Ліста в останньому акті балету «Горбоконик». Вона показує максимум досягнень характерного танцю за минуле століття.

Разом з тим, до М.Фокіна  характерний танець в балеті був тільки вставним номером. Вся його сила ( а також слабкість ) була в тому, що він не був звязаний з дією, нездатний був нести сюжетне навантаження і не вів дію вперед. А  М.Фокін створює характерний танець - сюїту, тобто групу танців, обєднаних однією композиційною думкою ( «Арагонська хота» М.Глінки) та будує вистави, цілком побудовані на характерному танці («Шахерезада», «Ісламей», «Стенька Разін» ).

Характерні балети у Фокіна оволодівають драматичними колізіями (до нього вони обмежувались комедійними ситуаціями ). Фокін робить перші спроби повернути характерному танцю його першочергове призначення - створення образності та драматичної наповненості. У Фокіна характерний танець отримує нову виразність, розширює свої сюжетні можливості. «Половецькі пляски» в опері Бородіна «Князь Ігор» - краще із всього, створеного Фокіним. Це вже новий жанр, нова якість характерного танцю.

Практика вивчення етнографії та впровадження її в балет після 1917 року була розпочата Ф.Лопуховим. А без вивчення фольклору - чи в літературі, чи в музиці, чи в балеті, - важко досягти успіхів у розвитку художньої творчості.

Творчий метод В.Вайнонена був також завжди направлений на розкриття образу в танці.  Для цього він змішує прийоми та рухи з різних жанрів.

В ланцюзі історичного росту характерного танцю як самостійної системи сценічного мислення слід відзначити постановку балетмейстером Л.Лавровським на сцені театру ім. Кірова (Маріїнського)  балету «Катерина», що закінчувався картиною, основаною на характерному танці.

Один з  вражаючих характерних танців – «Татарська пляска» в «Бахчисарайському  фонтані» в постановці Р.Захарова.

 

"Основи народно-сценічного танцю" (конспекти лекцій) В.С.Босий 

скачать dle 10.3фильмы бесплатно
Вернуться назад »
  • Автор: maxim
  • Просмотров: 3110
  • Комментариев: 0
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.